Тема 12. Розвиток
міжособистісних стосунків в учнівському колективі
Мета: формувати поняття: компетентності, життєва компетентність, діти з особливими освітніми потребами, соціалізація, соціальні стосунки; вчити ефективно організовувати власну освітню діяльність; формувати мотивацію до освітньої діяльності, стимулювати до самовиховання; вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію.
План лекції
1. Формування життєвої
компетентності у дітей з особливими потребами для налагодження дружніх
стосунків з ровесниками.
2. Формування класного
колективу і створення атмосфери сприйняття відмінностей.
Тезаурус: компетентності, життєва компетентність, діти з особливими
освітніми потребами, соціалізація, соціальні стосунки.
Зміст лекції
1. Формування життєвої
компетентності у дітей з особливими потребами для налагодження дружніх
стосунків з ровесниками
Основою для об’єднання дітей є особистісні
взаємостосунки. Потреба здобувачів освіти відповідати соціальним вимогам,
дотримуватись суспільних правил, бути повноцінною особистістю реалізується у
колективі. Це спонукає дитину проявляти інтерес до ровесників, знаходити друзів
у класі. Завдяки контактам із друзями в умовах інклюзивного навчання діти
з вадами психофізичного розвитку розвиваються емоційно і соціально. Учаться жити у злагоді з людьми, у них виховується
самоповага.
З метою створення сприятливого середовища в
інклюзивному класі для навчання дітей з порушенням психофізичного розвитку
вагомого значення набуває організація взаємодії усіх здобувачів освіти у
мікросоціумі класу. Основою міцних взаємомостосунків є: позитивне прийняття
кожного здобувача освіти; забезпечення успіху у спільній діяльності;
побудова гуманістичних взаємин у соціумі на сонові поваги особистості та її
гідності. Учні з вадами психофізичного розвитку тільки тоді отримають
нормальний соціальний розвиток, коли будуть створені умови для їх становлення
як особистостей і як суб’єктів діяльності, активних і самостійних її
учасників.
Г. Банч, Е. Валео наголошують, що основою інклюзивного
навчання є два аспекти розвитку здобувачів освіти: академічний
(когнітивний, пізнавальний) і соціальний (афективний, емоційний). У закладах
загальної середньої освіти з інклюзивним навчанням більше уваги приділяється
навчальній діяльності здобувачів освіти. Значно менше уваги педагоги звертають на соціальний
розвиток дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Хоча, у теорії інклюзивне
навчання базується на соціальній взаємодії різних здобувачів освіти.
На думку Т. Скрипник, навчальна
ситуація перестає бути типовою, набуває значних ускладнень, коли поруч зі звичайними
дітьми вчиться дитина з порушеннями психофізичного розвитку. Але саме за
умови її принципової відмінності від звичайної (що є певним зрушенням
стереотипу) може відбутися, по-перше, нове осмислення таких загальновживаних
понять, як навчання та розвиток, краще усвідомлення соціального впливу на
формування характеру здобувачів освіти, а по-друге, особистісне зростання
кожного з учасників цієї незвичайної ситуації.
Одночасно з проблем інклюзивної освіти є становлення
стосунків дітей з порушеннями психофізичного розвитку з однолітками в
закладі з інклюзивною освітою. Одним із найскладніших аспектів цієї
проблеми є пошук шляхів та засобів подолання перешкод у процесі взаємодії здобувача
освіти з класом. Проблему виховання дітей у спілкуванні з дорослими і
ровесниками досліджували О. Бодальов, Л. Божович, Л. Виготський, І.Данюшевський,
Г. Дульнєв, О. Леонтьєв, Б. Ломов та інші. Як свідчать результати
їхніх досліджень, спілкування і міжособистісні взаємини відіграють особливу
роль у становленні особистості дитини. Ставлення дитини до оточуючих, до діяльності,
до себе формується саме у спілкуванні.
Становлення соціальних взаємостоснків в інклюзивному
класі досліджено у роботах Р. Коззуол, А. Конопльової, Е. Новіцкі, В. Олешкевича,
В. Трофімової, Р. Фріз та інших.
У складному процесі інклюзивного навчання необхідно
враховуваи адаптаційний період, в іншому випадку подальше перебування дитини
з порушеннями психофізичного розвитку в середовищі здорових однолітів
матиме негативні тенденції. Одні учні легко входять у шкільний колектив, інші тривалий період не можуть
знайти своє місце у системі міжособистісних стосунків дитячого колективу. В.
Олешкевич наголошує, що дітям з особливостями розвитку важко звикнути до
нового оточення. У перші дні перебуванняу новому класі для них характерним є
стан внутрішньої напруги, скутість, загальмованість, сором’язливість. Л. Акатов
зазначає, що серед основних факторів, що визначають ступінь успішності
входження здобувача освіти у новий клас, виступають його особистісні якості та
особливості середовища, в яке він включається. Ускладнити адаптацію здобувача
освіти з вадами психофізичного розвитку до нового середовища можуть
оссобистісні особливоті дитини, які сформувалися на попередніх етапах розвитку.
До них відносять емоційні та інтелектуальні якості, деякі характереологічні й
типологічні особливості. Діти можуть
хворобливо реагувати на образу, несправедливість по відношенню як до
них, так і до інших людей, тому здобувачам освіти з порушеннями психофізичного
розвитку важко знайти спільну мову зі здоровими однолітками.
Уключення дитини у міжособистісні стосунки забезпечує
їй сприятливі умови для реалізації потреби бути особистістю і можливістю стати
особистістю. Важливим
механізмом реалізації цих потреб є процес самоствердження, набуття дитиною
певного статусу в класі. Цей механізм починає функціонувати з приходом дитини у
новий клас, і для того, щоб школяреві самоствердитися, йому необхідно все
починати спочатку, оскільки набутий статус визнається тільки членами того колективу,
в якому він склався. У новому середовищі статус цього здобувача освіти
може бути іншим.
Особливо важким адаптаційний період в інклюзивному
класі може бути для дитини з порушеннями психофізичного розвитку, яка раніше
відвідувала спеціальний дитячий садок або виховувалась вдома. На думку Л. Акатова,
самоствердження такого здобувача освіти в інклюзивному класі може відбуватися в
одних випадках благополучно, в інших – з суттєвими ускладненнями. Якщо дитина,
яка потребує корекції психофізичного розвитку бажана у класі, та однокласники
намагаються налагодити контакт з нею, то виникає реальна можливість для
формування в здобувача освіти з порушеннями психофізичного розвитку таких
якостей особистості, як почуття власної гідності, впевненість у своїх силах,
ідентичність з іншими дітьми. Для того,щоб бути прийнятим учнем у класі,
дитині з вадами психофізичного розвитку часто доводиться перелаштовуватись,
стримувати свої бажання. Намагаючись самоствердитись у класному колективі,
здобувач освіти з порушеннями психофізичного розвитку проявляє більшу
активність.
Труднощі, які можуть виникнути у дитини у період
початковго навчання, пов’язані з впливом великої кількості чинників як суб’єктивного,
так і об’єктивного характеру. До суб’єктивних відносяться індивідуальні
особливості, які проявляються у рисах характеру, темпераменті, у вираженні та
важкості дефекту розвитку тощо; до об’єктивних – вікові особливості, система
міжособистісних стосунків у класі, вихованість здобувачів освіти і т.д. У
процесі самоствердження вищеназвані чинники можуть впливати як позитивно, так
і негативно на формування у дитини особистісних якостей.
У дітей з синдромом Дауна яскраво
виражена затримка психічного і фізичного розвитку. Зріст людини з
синдромом Дауна на
Незважаючи на відносно низький рівень інтелекту, діти
з синдромом Дауна дуже уважні, ласкаві, терплячі при навчанні та слуханні.
Когнітивний розвиток кожної дитини з синдромом Дауна
дуже різний. Оскільки можливості дітей з цим порушенням дуже варіюються, то
успішність в закладі загальної середньої освіти також може суттєво
відрізнятися, саме тому дуже важливо розробляти індивідуальну програму для
кожної дитини.
У дітей з синдромом Дауна суттєво порушені мовні та
комунікативні навички. Оцінка здібностей мовлення може допомогти визначити сильні
та слабкі сторони розвитку: діти з синдромом Дауна, зазвичай розуміють
майже все, що до них кажуть, проте виразити свої емоції вони зазвичай не
можуть. Саме тому, розробка індивідуальних методів мовної терапії може бути
спрямована на конкретні помилки мовлення, чіткість мови та збільшення
словникового запасу.
Для виховання комунікативних навичок у дітей з
синдромом Дауна можливе (за необхідності) використання альтернативних способів
спілкування (використання спеціальних знаків, об’єктів або графічних зображень).
Основною метою виховання і навчання дітей з синдромом
Дауна є їх сімейно-соціальна адаптація. Заохочуються групові заняття
для поліпшення соціальної пристосованості дитини та її підготовки.
При правильно організованому догляді та спеціальному
навчанні діти з синдромом Дауна освоюють ті ж навички, що й інші діти.
Тільки дещо пізніше.
Дітям з таким порушенням притаманні симптоми швидкої
втомлюваності, недостатньої концентрації уваги, дратівливість, лабільність
емоційної сфери, загальна ослабленість. У умовах вимушеної гіподинамії, яка
супроводжує дитину, енергійні фізичні вправи, дихальна гімнастика є необхідні
для профілактики захворювань дихальних шляхів. Зміцнення м’язового корсету, є
добрим психогігієнічним засобом.
Дитина з синдромом Дауна не повинна займати особливого
становища у класі. Необхідно, щоб вона досягла самостійності, наскільки це
можливо. Дуже важливо в інклюзивному класі створити атмосферу взаєморозуміння
та взаємодопомоги між здобувачами освіти, щоб забезпечити дитині з вадами
психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні
установки та стереотипи. Сприятливе середовище заохочує всіх дітей інклюзивного
класу до досліджень, ініціативи, творчості, забезпечує успішне навчання і
розвиток.
При входженні дитини у сприятливе середовище
створюються передумови для реалізації соціальних потреб. Учні з вадами
психофізичного розвитку знаходять однодумців, близьких товаришів серед
ровесників. Соціально-психологічна атмосфера класу має забезпечувати оптимальні
умови для розвитку молодшого школяра: задовольняти потреби дитини в емоційному
контакті, бути важливим для інших людей, відчувати себе психологічно захищеним
тощо. Доброзичлива атмосфера у класі допоможе дітям із синдромом Дауна
швидше адаптуватися у колективі. Вчителю потрібно звертати увагу на розвиток
міжособистісних стосунків у класі, слід уважно стежити за тим, щоб не було
ізольованих здобувачів освіти.
За результатами досліджень Г. Банч, Е. Валео, Р.
Гіббі, С. Календ, Г. Томас, діти з порушеннями психофізичного розвитку
стають об’єктами знущань, насмішок частіше, ніж інші діти. Вони частіше викликають неприязнь
однолітків і почуваються відчуженими, менш захищеними. Ставлення інших дітей до
дітей з вадами психофізичного розвитку характеризується як відверто неспритливе,
у той же час зі співчуттям, ввічливою неприхильністю, набуває характеру
домінування, підкорення, коли здобувачі освіти отримують владу над школярами,
що потребують корекції психофізичного розвитку. Деякі дослідники наголошують на
амбівалентному характері ставлення однокласників до дітей з порушеннями
психофізичного розвитку: з однієї сторони, несприйняття і навіть ворожість, з іншої
– симпатія і співчуття. У цьому вбачається прихована можливість включення
дітей з особливими потребами у колектив інклюзивного класу.
А. Колупаєва наголошує на проявах жорстокості
дітей у сучасних закладах загальної середньої освіти до дітей з вадами
психофізичного розвитку, заздрощів стосовно підвищеної уваги педагога до якоїсь
конкретної дитини. Прихильники
інклюзії вважають, що проблема негативного савлення дітей до своїх ровесників
з порушеннями психофізичного розвитку втратить свою актуальність, за умови
щоденного перебування в одному класі.
Формування ставлення школярів до
дітей з вадами психофізичного розвитку залежить від позиції вчителів і
психологічного клімату інклюзивного класу. Як свідчать результати досліджень
американських вчених, учні, які відвідували дошкільний заклад з інклюзивним
навчанням, спокійніше і з більшим розумінням сприймають дітей з вадами
психофізичного розвитку у своїх класах, ніж класні керівники, вперше
прийнявши здобувачів освіти з вадами психофізичного розвитку у клас. Результати
досліджень міжособистісних взаємин доказують, що позитивне чи негативне
сприймання дітей з вадами психофізичного розвитку ровесниками формується у віці
5 років. Не дивлячись на те, що у більшості випадків різниця між дітьми з
особливими потребами та їхніми ровесниками несуттєва, вона все-таки
відбивається у багатьох сферах.
Існує міф про інклюзивне навчання, що учні з
порушеннями психофізичного розвитку будуть почуватися відчуженими в
інклюзивному класі через обмеженість спілкування з дітьми з аналогчними
нозологіями. Хоча не завжди однаковий діагноз свідчить про спільні інтереси
дітей, що дає підставу вважати, що не всі діти з вадами психофізичного розвитку
будуть дружити, і навпаки, певне порушення – це не бар’єр для справжньої дружби
між дітьми інклюзивного класу.
Учні, що потребують корекції психофізичного розвитку,
навчаючись разом з іншими дітьми, мають рівні можливості досягти успіху. При цьому оцінюються конкретні
досягнення дітей незалежно від їх інтелектуального, фізичного, соціального та
емоційного стану. Інклюзивна освіта вчить усіх здобувачів освіти працювати у
команді, спілкуватися з іншими дітьми. Школяярі вчаться цінувати інших, бачити
спроможність інших бути корисними.
Спільне навчання дає багато школярам з порушеннями
психофізичного розвитку. На думку І. Тарасенко, навчання у звичайних закладах
загальної середньої освіти дітей з вадами психофізичного розвитку допомагає їм
адаптуватися до нормальних життєвих ситуацій, інтегруватися у
загальний соціум, позбутися комплесів, почуття ізольованості, відчуження,
сприяє зникненню соціальних бар’єрів. Процеси включення дітей з порушеннями
психофізичного розвитку до звичайних шкіл сприяють
формуванню у них таких важливих для життєдіяльності комунікативних умінь, як
вміння виходити із конфліктних ситуацій та уникати їх, спілкуватися, знаходити
спільну мову з іншими, працювати у команді, нести відповідальність не тільки за
себе, а й за інших.
Спільне навчання дітей з вадами
психофізичного розвитку сприяє формуванню позитивного ставлення до своїх
ровесників, прояву адекватної соціальної поведінки. Успішність інклюзивного
навчання дітей залежить не тільки від характеру психофізичного розвитку,
ефективності навчальних програмі технологій, які враховують ці порушення, а й
від системи соціальних стосунків, яка склалася у класі.
Наявність звичайному класі здобувачів освіти з вадами
психофізичного розвитку може стати умовою, що сприятиме особистісному розвитку
однолітків. Інклюзивне навчання сприятимє вихованню у дітей терпимості до
фізичних і психічних недоліків однокласників, почуття взаємодопомоги і прагнення до співпраці. Учні вчаться
спілкуватися та співпрацювати, поводитися нестандартно, бути винахідливими,
виявляти повагу, терпеливість, доброзичливість, у них формується почуття
відповідальності за товарищів, які потребують допомоги, співчуття.
Важливо, щоб у дитини з синдромом
Дауна у перші тижні навчання з’явилися друзі у новому класі. Дж. Даунінг, Дж.
Ейхінгер, Е. Ластхаус і М. Форест переконані, що для будь-якого здобувача
освіти, особливо дитини з порушеннями психофізичного розвитку, дружні
стосунки у колективі – один з найбільш важливих результатів процесу
навчаня. Дружба позитивно впливає на дітей, а саме, їхній когнітивний і
соціальний розвиток покращується.
2. Формування класного
колективу і створення атмосфери сприйняття відмінностей.
А. Конопльова наголошує, що в умовах інклюзивного
навчання може виникнути криза взаємостосункіів здобувачів освіти, чому сприяють
неправильні уявлення про дітей з вадами психофізичного розвитку через низький
рівень їх пізнавальних можливстей і труднощі у навчання. Замкнутість, пасивність цих
дітей, спрямованість на себе сприяють їхній ізольованості. Виникнення
конфліктних ситуацій може обумовлюватися й іншими об’єктивними чинниками. Діти
з вадами психофізичного розвитку є малоцікавими для однолітків через
обмеженість соціального досвіду. Часто однокласники не знають особистісних
та індивідуальних особливостей своїх ровесників, що потребують корекції
психофізичного розвитку, через що останні можуть відчувати також інформаційну
нестачу у взаєминах.
Симптомами кризи у колективних стосунках інклюзивного
класу є підвищена тривожність у спілкуванні, негативний характер
загального емоційного фону взаємин, прояв агресії, нетерпимості, збудливості. А. Конопльова вважає, що
криза взаємин буде спостерігатися тільки у початковий період спільного
навчання, у подальшому стосунки налагодяться.
Але криза взаємостосунків, яка набуває прихованого характеру, може
проявлятися й у подальшому. Учні з вадами психофізичного розвитку можуть
залишатися ізольованими протягом тривалого періоду. Коли школярі дізнаються
більше про дітей з порушеннями пихофізичного розвитку, про їх можливості
у різних вида діяльності. Вони надають перевагу більш успішним здобувачам
освіти. У цьому випадку криза є прихованою. Ззовні ровесники не проявляють
недоброзичливості, але і не проявляють бажання співпрацювати і спілкуватися.
Вищезазначена ситуація описує об’єктивну реальність, яка зобов’язує вести пошук
виходу з кризи взаємостосунків. Він можливий, але тільки за умови планомірної
та системної роботи вчителів, батьків та інших спеціалістів.
У результаті аналізу психолого-педагогічної літератури
з питань становлення колективних стосунків здобувачів освіти із синдромом Дауна
з ровесниками в інклюзивному класі, можна дійти висновку, що
на формування колективних стосунків у інклюзивному класі впливає багато
чинників. Зокрема,
це особистісні характеристики дітей із синдромом Дауна, установки здорових
ровесників щодо спільного навчання з однокласниками з вадами психофізичного
розвитку, психологічна атмосфера класу. Дуже вагомого значення для становлення
взаємин здобувачів освіти набуває вплив батьків дітей та вчителя.
Інклюзивне освітнє середовище складається, перш за все, з
відносин між учасниками освітнього середовища, здобувачами освіти, педагогами
та батьками.
Ефективність роботи в інклюзивному класі залежить від
створення особливого навчального середовища, командного підходу, психологічного
та корекційного супроводу, раціонально підібраних стратегій навчання.
Аналіз сучасної психолого-педагогічної, спеціальної
літератури дозволяє окреслити умови забезпечення ефективного інклюзивного навчання
дітей з особливими освітніми потребами:
–
раннє
виявлення і корекція вад розвитку;
–
психологічна
та педагогічна підготовка дитини та її батьків до навчання спільно із
однолітками;
–
тісна
співпраця з батьками, надання їм спеціальних дефектологічних знань,
педагогічної, психотерапевтичної і консультативної допомоги;
–
створення
спеціальних умов у класі та закладі загальної середньої освіти;
–
підготовка здобувачів
освіти з типовим розвитком до взаємодії з дітьми з особливими освітніми
потребами.
Тому було розроблено та впроваджено у практику
структурно-функціональна модель формування особистісно-зорієнтованого
навчального середовища в умовах впровадження інклюзивного навчання», яка
передбачає наступні кроки:
Співпраця з закладами дошкільної
освіти. Мета – своєчасне виявлення контингенту дітей з
особливими освітніми поребами, розробка індивідуальної освітньої траєкторії та
дотримання принципу наступності у створення освітньо-корекційного середовища
для задоволення освітніх потреб здобувачів освіти із особливостями
психофізичного розвитку.
Учителю важливо за допомогою бесди на початку навчального
року ознайомити здобувачів освіти із захопленнями, позтивними рисами школяра з
особливими освітніми потребами, коли цього здобувача освіти не буде укласі,
пояснити, як потрібно себе поводити з новим учнем, яку надавати йому посильну допомогу. Педагогу доцільно показати школярам
відеозаписи про дітей з вадами психофізичного розвитку, з допомогою яких
наголосити на інших позитивних рисах характеру, на величезній силі волі, на
бажанні жити звичайним життям. Важливо, щоб учні зрозуміли, що не завжди
психофізичні вади свідчать про наявність негативних рис характеру, і навпаки,
деякі люди можуть себе поводити аморально, зневажливо ставитись до інших.
Підготовка дитини з особливими освітніми
потребами до включення у колектив ровесників-однокласників. Необхідно розповідати дітям про колектив, соціально-психологічну
атмосферу в інклюзивному класі, індивідуальні особливості однокласників,
звичаї, яких дотримуються учні у колективі тощо. Також показувати відеозаписи
уроків, виховних заходів, які проводилися у цьому класі. Готувати школярів з
порушеннями психофізичного розвитку до труднощів, які можуть виникати під
час спілкування з однокласниками. Наприклад, всі їхні побажання однокласники
можуть і не виконувати, на відміну від їхніх батьків, деякі ровесники
можуть сторонитися їх, не приймати до своїх ігор, розмов тощо.
Звертати увагу здобувача освіти з порушеннями психофізичного розвитку не те, що
він повинен бути готовим до співпраці з іншими на рівноправних засадах. До
початку навчального процесу дітей з особливими освітніми потребами
запрошувати у класи, даючи таким чином змогу звикнути до атмосфери класу,
ознайомитися з обстановкою без присутності однокласників.
Навчальне середовище, в якому
навчаються учні з особливостями психофізичного розвитку, має бути адаптованим
до їхніх потреб. Адаптація передбачає зміни у середовищі, зокрема створення
відповідних побутових умов, забезпечення освітнього процесу необхідними
технічними засобами та зміни в організації роботи, завдяки яким дитина з
особливими освітніми потребами може брати активну та повноцінну участь у
заняттях та інших видах діяльності. Класне приміщення було переобладнано
відповідно до потреб дитини з особливими освітніми потребами, але разом з цим
покращились умови навчання для всіх здобувачів освіти. Організація навчального
процесу також змінена з урахуванням потреб інклюзивного навчання, розклад
занять скорегований відповідно до індивідуального навчального плану дитини
з особливими освітніми проблемами.
Співпраця з батьками.
Батьки є першими і головними
вчителями дитини. У процесі навчання всіх здобувачів освіти дуже важливо
враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей, тому ефективним є проведення
батьківських зборів для майбутніх першокласників щодо інклюзивного навчання.
Батьки дитини з порушеннями психофізичного розвитку працюють в тісному контакті
з учителем та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних
планів, їх адаптації, організації навчального середовища, активно беруть участь
у всіх класних святах.
Створення позитивної та толерантної атмосфери в шкільному
середовищі.
Якщо в класі створено доброзичливу,
невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, й здобувачів
освіти) та підтримують їх, це значно підвищує ефективність навчання.
Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в
різних ситуаціях зближує здобувачів освіти, виробляє емпатію, взаємну
прихильність, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності. Були
апробовані наступні психолого-педагогічні прийоми, які сприяли успішному
впровадженню дитини з особливими освітніми потребами в клас одноліток:
−
поширення інформації
про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою
формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими
освітніми потребами;
−
підготовка школярів з
типовим розвитком до навчання в інклюзивному класі: розповідь про дітей з
особливими освітніми проблемами повинна бути більш схожа на інструктаж, ніж на
занурення в суть проблем їх однокласника; для дітей початкової школи важливою є
чітка інформація про те, як себе правильно поводити;
−
коректне використання
термінології учителем (використовувати слова і поняття, що не створюють стереотипів);
−
взаємне навчання в
якості методу навчання, залучення однокласників до допомоги учню з особливими
освітніми потребами;
−
регулярні групові
обговорення, щоб школярі могли поділитися своїми ідеями і задати важливі для
них питання;
−
проведення рольових ігор,
психологічних тренінгів – за можливістю, разом з батьками;
−
залучення дитини та її
батьків до участі у позакласних заходах, подорожах, екскурсіях тощо.
Збори класу
Регулярне проведення
зборів класу є чудовим методом виховання духу спільноти вироблення навичок
позитивної поведінки на уроці та заохочення дітей аналізувати свою поведінку й
нести за неї відповідальність. Їх необхідно організовувати принаймні щотижня, а
за потреби – частіше. Існує думка, що на збори класу доводиться
витрачати забагато часу з навчального розкладу, який і без того
перевантажений. І хоча це занепокоєння не безпідставне, у більшості
випадків їх проведення сприяє хорошій поведінці на уроці, що дає змогу вчителю
зосередитися на методиці й матеіалі навчальної програми. Загалом, часові
інвестиції на проведення зборів класу більш ніж окупаються завдяки вивільненню
додаткового часу внаслідок покращеної поведінки. Учні будь-якої вікової групи,
від перших років навчання до старшої школи, здатні з успіхом брати участь
у проведенні зборів свого класу, хоча для молодших школярів їх термінологію
та порядок проведення доцільно спростити.
Запитання і завдання для самоконтролю.
1. Охарактеризуйте поняття життєвої компетентності.
2.
Визначте шляхи формування життєвої компетентності у дітей з особливими
потребами для налагодження дружніх стосунків з ровесниками.
3. Проаналізуйте особливості формування
класного колективу.
4.
Доберіть вправи для створення атмосфери сприйняття відмінностей.
Комментариев нет:
Отправить комментарий