Зміст освіти

 

Тема: Зміст освіти

Мета: сформувати поняття про зміст освіти в сучасній школі (сутність, сучасні вимоги, складові тощо); з’ясувати сучасні підходи до характеристики поняття компетенції та її основні види; формувати навички аналізу, уміння порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки.

Основна проблема: з’ясувати основні особливості змісту освіти в сучасній школі.

Завдання:

1.           Ознайомитися з поняттям про зміст освіти в сучасній школі;

2.           Розширити знання про склад і структуру змісту загальної середньої освіти;

3.           Ознайомитися з поняттям «Компетенція», розкрити суть, структуру та її основні види;

4.           Узагальнити та систематизувати наукові вимоги до формування змісту освіти в Україні;

5.           Розкрити сутність реалізації змісту освіти в сучасній школі.

Обладнання і ТЗН: слайди презентації лекції, мультимедійна дошка, ноутбук.

Література:

1.           Про Національну доктрину розвитку освіти : Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

2.           Про освіту : Закон України від 23 берез. 1996 р. № 100 (із змін. і доп. станом на 7 груд. 2000 р.) // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

3.           Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова освіта. – 2011. – № 18. – 46 с.

4.           Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 264. – С.44–63.

5.           Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 266-284.

6.           Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

7.           Ермаков Д.С. Компетентностный подход в образовании / Д.С. Ермаков // Педагогика — 2011. — № 4. – С. 8–15.

8.           Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.64-70.

9.           Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.91-100.

План лекції:

1.           Поняття про зміст освіти;

2.           Склад і структура змісту загальної середньої освіти;

3.           Компетенція: суть, структура, основні види;

4.           Наукові вимоги до формування змісту освіти;

5.           Реалізація змісту освіти в сучасній школі.

ХІД ЛЕКЦІЇ

І. Вступна частина

1. Організація студентів.

2. Тема лекції: Зміст освіти.

3. Актуалізація теми. Запис теми, плану, бібліографії.

ІІ. Основна частина

1. Другий компонент у структурі процесу навчання — зміст. Зміст навчального процесу — відповідь на питан­ня: чому саме навчати нове покоління, якізнання обра­ти з усіх надбань, накопичених людством? Тому зміст навчального процесу (процесу навчання) часто розгля­дається в ширшому аспекті — як зміст освіти. Зміст освіти впливає на вибір методів, форм, засобів й, навіть, на завдання в межах певного предмету.

Яким має бути зміст освіти? Чому саме потрібно навчати школярів? Що розвивати?

Історія школи та педагогіки свідчить, що під час вирішення цих питань допускається чимало помилок, що негативно відобража­ються на всьому ЦПП. Так, більшість сучасних шкіл спрямовує свої зусилля на те, щоб учні одночасно вивча­ли якомога більше предметів, а це збільшує обсяг інфор­мації, викликає перенавантаження дітей і не сприяє їхньому загальному розвиткові. Багато шкіл нового типу, орієнтуючись на той чи інший ВНЗ, вводять до змісту освіти дисципліни пропедевтичного характеру, специфічні для ВНЗ, але які не відповідають інтересам певних школярів. Таким чином, нерідко зміст освіти то відстає від сучасного стану науки, то виявляється пере­вантаженим, і це зумовлює викривлення характеру фор­мування дитини.

Зміст освіти — це обсяг і характер систе­ми знань, умінь та навичок, а також досвіду твор­чої діяльності та досвіду емоційно-ціннісних відно­шень. До змісту освіти (навчання) належать і загальний розви­ток, і соціальний досвід, накопичений людством, адже метою навчання у школі є особистість дитини, а знання — лише засобом її розвитку. Школа має не тільки збагачу­вати знаннями, але й розвивати індивідуальні здібності дітей.

Важливо розуміти, що зміст освіти – історична категорія, поступово змінюється. Він залежить від рівня технічного та економічного розвитку суспільства, від цілей, які воно ставить перед системою освіти, від рівня розвитку наук, які вивчає майбутній фахівець, від рівня навчального закладу.

Наприкінці XX —на початку XXI століття відбулися кардинальні зміни в характері освіти. Змінилися його мета, спрямованість, зміст. Освіта стала орієнтуватися на «вільний розвиток людини», на її творчу ініціативу й самостійність.

Перед дослідниками й практиками виникло завдання пошуку, розробки й впровадження якісно іншого, у порівнянні із традиційним шляху розв'язання завдань, що стоять перед освітою.

У сучасній українській системі освіти в якості пріоритетного обраний компетентностний підхід. Це зафіксовано в Держстандарті початкової освіти, який був прийнятий в 2011 р., а першокласники починають вчитися відповідно до нього вже через кілька днів. Тоді виникає необхідність охарактеризувати його докладно, виявити суть і шляхи реалізації.

Нагадаю, що в рамках будь-якого освітнього підходу важливо сформулювати мету, відібрати зміст, організувати освітній процес і створити інструментарій оцінки результату.

Отже, компетентностный підхід є відносно новим у педагогіці взагалі й у дидактиці зокрема.

На сьогоднішній день понятійний апарат КП перебуває в стадії становлення. Але вченими вже зазначені його цілі, зміст, розробляється механізм впровадження в практику роботи шкіл.

При цьому в рамках компетентностного підходу:

Мета освіти – розвити в школярів здатність самостійно вирішувати проблеми в різних видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є й власний досвід.

Зміст освіти – дидактично адаптований соціальний досвід розв'язання пізнавальних, світоглядних, моральних, політичних й інших проблем.

Зміст організації освітнього процесу – допомогти школярам набути досвіду самостійного розв'язання пізнавальних, комунікативних, організаційних, моральних і інших проблем.

Мета шкільної освіти, з цього погляду, полягає у навчанні учнів успішно вирішувати пізнавальні, аналітичні, аксиологічні й інші проблеми.

2. Зміст загальної середньої освіти - це частина культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості. До складу людської культури входять: 1) вже здобуті суспільством знання про природу, саме суспільство, мислення, техніку і способи діяльності; 2) досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які виникають перед суспільством; 4) досвід ставлень до світу, самого себе.

Відповідно до такої моделі соціального досвіду в змісті шкільної освіти виділяються чотири основні компоненти: досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань; досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком; досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях; досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій .

Зміст освіти - це гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і досвіду ставлень до світу.

Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання є основним елементом змісту загальної середньої освіти. Вони відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Без знань неможлива жодна цілеспрямована дія.

Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань, які характерні для фундаментальних наук: основні поняття і терміни, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного елементу знань; факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати свої ідеї, основні закони науки, що розкривають взаємозв'язки різних об'єктів і явищ дійсності; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у даній предметній галузі; знання про способи діяпьно-сті, методи пізнання й історію отримання знання, історію науки; оцінні знання, знання про норми ставлень до різних явищ життя.

Усі види знань взаємопов'язані й потребують комплексного засвоєння.

Знання, в свою чергу, є компонентом умінь людини діяти. На тісний зв'язок умінь із знаннями вказує значення самого слова "уміння" (від рос. "ум" - розум). Без знань немає вмінь. Але вміє той, хто не тільки знає, а й може застосувати свої знання на практиці, користуватися ними у змінюваних ситуаціях. Можна сказати, що вміння - це знання людини в дії".¹

Другим компонентом змісту освіти є накопичений людством досвід здійснення відомих людям способів діяльності, тобто умінь і навичок. За характером діяльності людини уміння бувають найрізноманітнішими. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних. мовленнєвих, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь. За участю мислення в процесі пізнання об'єктів уміння поділяються на розумові (порівнювати різні об'єкти, абстрагувати, узагальнювати, здійснювати аналіз, синтез: впізнавати об'єкти за правилами аналогів) і практичні (легко і досконало користуватися інструментами, швидко і чітко писати, виразно читати).

Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками (швидко читати, конспектувати книгу, записувати лекцію, вітатися з людьми тощо). Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення. Міцні навички відтворюються автоматично.

У всіх випадках реалізовані навички і вміння є застосуванням знань, що відбиваються на якості цих знань.

Другий компонент змісту сучасної загальної середньої освіти включає як спеціальну складову - оволодіння загально-навчальними вміннями й навичками, які мають міжпредметний характер. Ця складова нормативно представлена у програмах з різних предметів.

До складу загальнонавчальних умінь входять: і. Навчально-організаційні уміння та навички: розуміти мету діяльності, визначену вчителем; самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення; планувати послідовність виконання завдань; складати план, програму; змінювати шляхи діяльності в зв'язку зі зміною умов її виконання; здатність працювати в різному темпі, прогнозувати результати діяльності; складати алгоритм розв'язування навчальних задач;розуміти цінність часу та вміти його розподіляти і контролювати.

2. Навчально-інформаційні вміння та навички:

швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію; самостійно шукати нову інформацію з різних джерел; користуватися інформаційно-комунікативними технологіями, каталогами, різноманітною додатковою літературою, складати бібліографію, працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами; складати план, тези виступів, доповідей, творчих робіт; працювати самостійно з підручником; знати й вдаватися до прийомів смислового групування матеріалу; вміти впорядковувати та відтворювати інформацію (план, алгоритм, таблиця, схема, класифікація тощо); вміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності тощо.

3. Навчально-інтелектуальні вміння та навички: аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх істотні та неістотні ознаки, типові й одиничні; різнобічно аналізувати один об'єкт, розрізняти його істотні та неістотні ознаки, типові й одиничні; порівнювати, встановлювати тотожність, аналогію; виділяти головні ознаки, об'єкти, якості; виділяти головне в явищах, процесах діяльності; визначати й пояснювати сутність поняття; формулювати висновок - узагальнення, встановлювати та пояснювати причиново-наслідкові зв'язки; доводити та спростовувати судження й думки; вилучати зайве за різними ознаками; групувати й класифікувати за певними ознаками; самостійно вести спостереження за різними предметними об'єктами, навчальними діями та процесами; володіти культурою спостереження (планування спостережень, визначення способів кодування інформації, узагальнення результатів); знати й застосовувати методику експерименту.

4. Контрольно-оцінні, рефлексивні вміння та навички: вміти застосовувати різні способи перевірки та контролю

своєї діяльності за планом, зразком, аналогією, відповіддною схемою; вміти прогнозувати результат, користуватися різними способами виправлення помилок; вдаватися до прийомів поопераційного та підсумкового контролю в процесі виконання навчального завдання; вміти аналізувати, пояснювати і оцінювати свої дії; брати участь у взаємному оцінюванні навчальної роботи в парній, груповій роботі.

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення нових проблем, формування тих здібностей, які допоможуть молодій людині самостійно та творчо працювати і жити.

Важливими творчими уміннями учня є:

- уміння самостійно переносити знання і уміння у нову ситуацію;

- виявляти пізнавальну трудність і формулювати її як задачу, проблему, пізнавальне запитання;

- встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;

- застосовувати аналогію як засіб засвоєння нового;

- уявляти та прогнозувати (вміння висловлювати припущення, здогадки, гіпотези);

- моделювати, комбінувати, доповнювати, продовжувати, перетворювати;

- вміння виконувати експеримент;

- вміння знаходити різні способи вирішення проблеми, альтернативні докази;

- вміння організувати нову справу;

- вміння брати відповідальність на себе, ризикувати тощо. Досвід ставлень особистості. Цей компонент є системою

мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень. Його специфічність полягає в оцінному ставленні до себе, до діяльності, до людей, до світу. Досвід ставлень спонукає школяра пізнати об'єктивні закони розвитку світу, оволодіти знаннями, "присвоїти" і використати їх у своїй життєдіяльності. Свідоме пізнання актуалізує суб'єктний досвід, природну психічну активність особистості, а це, в свою чергу, слугує основою для її розвитку як суб'єкта пізнання, практичної діяльності, подальшої освіти та праці.

Розвиток досвіду мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень школяра до навколишньої дійсності передбачає:

- формування спрямованості особистості на аналіз своїх вчинків та дій;

- уміння реалістично сприймати та оцінювати себе, свої вчинки та дії;

- знання своїх сильних і слабких сторін;

- виховання совісті, почуття сорому за погані вчинки;

- уміння переживати невдачі, відсутність похвали та винагороди з боку інших людей;

- формування чутливості до краси, гармонії, природи;

- відкритість до сприйняття добрих вчинків і суспільно корисних дій;

- чутливість до морально-етичних ситуацій та дій;

- уміння тонко, емоційно сприймати явища життя;

- виховання самоповаги і незалежності мислення;

o уміння сприймати критичні зауваження, адекватно змінювати себе;

- високу працездатність і працелюбство; самоорганізацію та вміння керувати своїми діями і вчинками;

- розвиток ініціативності, активності, рішучості та наполегливості під час виконання будь-якої діяльності;

- уміння вести конкурентну боротьбу без порушення морально-етичних норм;

- засвоєння комунікативних умінь та навичок;

- виховання толерантності, поступливості, емпатичності Усі перераховані компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані і взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі певних знань і умінь; вихованість передбачає знання про ту дійсність, до якої встановлюється те чи інше ставлення; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

Засвоєння цих компонентів соціального досвіду дасть змогу молодій людині не тільки успішно функціонувати у суспільстві, бути хорошим виконавцем, а й діяти самостійно, змінювати його. Тому сучасний зміст шкільної освіти готує учнів до реального життя, але готує так, щоб випускник школи був здатним робити власний внесок у систему, що існує, аж до її реформування.

Справжнє завершення освіти забезпечує тільки саме життя і свідома самостійність кожного. Д. Менделєєв.

Зміст освіти відображає соціальний досвід суспільства у формі окремих навчальних предметів. Навчальний предмет адаптує основи певної науки до потреб шкільного навчання відповідно до мети навчального предмету, вікових особливостей учнів, кількості часу на його вивчення, взаємозв'язків цього навчального предмета з іншими.

Кожен навчальний предмет поліфункціональний. Він виконує основну функцію - розкриває зміст відповідної дисципліни, заради якої вивчається, і супровідні - розвиток мислення, формування світоглядної, етичної, естетичної, трудової, екологічної культури тощо. Якщо раніше шкільні програми були побудовані за змістом (ґрунтовно описувалося те, що вивчається), то нині - на компетентнісних началах. Вони передбачають формування ключових компетенцій, тобто тих надбань особистості, без яких людина не може успішно адаптуватися і самореалізуватися у будь-якому соціумі.

3. Компетенція (від. лат. competencia - коло питань, з якими людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом ) - це інтегрований результат опанування змістом загальної середньої освіти, який виражається в готовності учня використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способи діяльності у конкретних життєвих ситуаціях для розв'язання практичних і теоретичних задач.

Компетенція є інтегральним результатом взаємодії компонентів:

·              мотиваційного, що виражає глибоку зацікавленість у даному виді діяльності, наявність особистісних смислів розв'язувати конкретну задачу;

·              цільового, пов'язаного з умінням визначати особисті цілі, співвідносні з власними смислами; складанням особистих проектів та планів; усвідомленим конструюванням конкретних дій, вчинків, які забезпечать досягнення бажаного результату діяльності;

·              орієнтаціітого, що передбачає урахування зовнішніх умов діяльності (усвідомлення загальної основи діяльності; знання про коло реальних об'єктів; знання, уміння і навички, які стосуються цього кола) і внутрішніх (суб'єктний досвід, наявні знання, предметні і міжпредметні вміння, навички, способи діяльності, психологічні особливості тощо); обізнаність учня щодо власних сильних і слабких сторін;

·              фунщіонального, що передбачає здатність використовувати знання, уміння, способи діяльності та інформаційну грамотність як базис для формування власних можливих варіантів дії, прийняття рішень, застосування нових форм взаємодії тощо;

·              контрольного, що передбачає наявність чітких вимірювачів процесу і результатів діяльності, закріплення правильних способів діяльності, удосконалення дій відповідно до визначеної і прийнятої цілі;

·              оцінного, пов'язаного із здатністю до самоаналізу; адекватного самооцінювання своєї позиції, конкретного знання, необхідності чи непотрібності його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання.

Ці компоненти в структурі загальної компетенції учня тісно взаємопов'язані. Тому кожний компонент може впливати на розвиток інших компонентів.

Володіння людиною відповідною компетенцією позначається терміном "компетентність". Якщо компетенція є наперед заданою нормою освітньої підготовки, то компетентність - це якість особистості, яка необхідна для якісної продуктивної діяльності в певній сфері.

Головною особливістю компетентності як педагогічного явища є те, що компетентність - це не специфічні предметні вміння та навички, абстрактні загальнопредметні мисленнєві чи логічні операції (хоча, звісно, вона грунтується на останніх), а конкретні життєві вміння та навички, необхідні людині будь-якої професії, будь-якого віку.

Аналіз досвіду освітніх систем багатьох країн показує, що одним із шляхів оновлення змісту освіти, узгодження його із потребами інтеграції до світового освітнього простору є орієнтація навчальних програм на компетснтнісний підхід. Проблеми, пов'язані з компетентнісно орієнтованою освітою, вивчають відомі міжнародні організації: ЮНЕСКО, ЮШСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку. Міжнародний департамент стандартів тощо.

У багатьох європейських країнах внесено зміни до навчальних програм, що спрямовані на створення підґрунтя для досягнення учнями необхідних компетенція. Більшість науковців наголошують на необхідності визначення обмеженого набору компетентностей, які є найважливішими, ключовими.

На симпозіумі Ради Європи "Ключові компетенції для Європи"' був визначений такий приблизний перелік ключових компетенцій: вивчати, шукати, думати, співпрацювати, братися за справу, адаптуватися.

Однак, ще не існує єдиного погодженого визначення і переліку ключових компетенцій, оскільки компетенції - це, насамперед, замовлення суспільства на підготовку його громадян. їх перелік визначається погодженою позицією соціуму у певній країні чи регіоні.

Українські вчені визначили сім ключових компетентностей школярів: уміння вчитися, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, з інформаційних і комунікаційних технологій, здоров'я зберігаюча.

І.Уміння вчитись програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити.

Компетентність передбачає, що учень:

- сам визначає мету навчально-пізнавальної діяльності або приймає учителеву;

- планує, програмує свою діяльність;

- організовує свою працю для досягнення мети;

- відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі;

- виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

- усвідомлює свою діяльність і практично її вдосконалює;

- має уміння й навички самоконтролю та самооцінки.

2. Загальнокультурна стосується розвитку культури особистості та суспільства у всіх її аспектах. Вона, насамперед, передбачає вміння:

- аналізувати Й оцінювати найважливіші досягнення національної та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства;

- застосовувати засоби й технології інтеркультурної взаємодії;

- користуватися рідною мовою та іноземними мовами, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури; використовувати рідну й іноземні мови у активній взаємодії;

- спрямовувати самовиховання на єдність індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей;

- реалізовувати моделі толерантної поведінки в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами і країнами.

3. Громадянська передбачає такі здібності:

- орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування;

- застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод громадян, виконання громадянських обов'язків у межах місцевої громади, держави;

- взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству;

- використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина;

- приймати індивідуальні та колективні рішення, враховуючи інтереси й потреби громадян, суспільства і держави.

4. Підприємницька передбачає реалізацію здібностей:

- співвідносити власні економічні інтереси й потреби з наявними матеріальними, трудовими, природними й екологічними ресурсами, інтересами й потребами інших людей та суспільства; застосовувати технології моніторингу ресурсів і забезпечення стійкого росту:

- організувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу, орієнтуватися в нормах і етиці трудових відносин;

- аналізувати й оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці;

- складати, здійснювати й оцінювати плани підприємницької діяльності та особисті бізнес-проекти, розробляти програми дій та прийняття економічно й екологічно обґрунтованих рішень у динамічному світі;

презентувати та поширювати інформацію про результати - продукти власної економічної діяльності та діяльності колективу.

5. Соціальна передбачає такі здібності:

- аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначати в них власне місце; проектувати стратегію свого життя з урахуванням інтересів і потреб інших людей;

- продуктивно працювати в різних напрямах в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі;

- конструктивно розв'язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;

- спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізувати соціальні проекти і стратегії дій;

- визначати мету спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим; застосовувати стратегії спілкування залежно від ситуації.

6. Компетентності з інформаційних і комунікативних технологій (ПСТ) передбачають здібності:

- застосовувати інформаційно-комунікативні технології в навчанні та повсякденному житті;

- раціонально використовувати комп'ютер й комп'ютерні засоби для розв'язання задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, поданням та передаванням;

- будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ;

- оцінювати процес й досягнуті результати технологічної діяльності.

7. Здоров'язберігаюча передбачає збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я і здоров'я свого оточення. Вона включає:

- життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (раціональне харчування, рухова активність, санітарно-гігієнічний режим праці та відпочинку);

- навички, що сприяють соціальному здоров'ю (ефективне спілкування, співчуття, розв'язання конфліктів, поведінка в умовах тиску, погроз, дискримінації, спільна діяльність та співробітництво);

- навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю (самоусвідомлення та самооцінка, аналіз проблем і прийняття рішень, визначення життєвих цілей та програм, самоконтроль, мотивація успіху та тренування волі) .

4. Аналіз великої кількості вітчизняних і зарубіжних джерел дозволяє виділити систему наукових вимог до формування змісту шкільної освіти. Основними з них є:

1. Відповідність змісту освіти вимогам розвитку суспільства, науки, культури і особистості. На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення ринкових відносин, виникає необхідність зробити освіту особистісно значущою, необхідною для кожної людини. Саме це поєднає особистісні й соціальні потреби і цілі.

2. Гуманістична спрямованість змісту освіти, що передбачає оптимальне співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, наповнення всіх курсів "олюдненими" знаннями, формування гуманістичного типу мислення, особистісно зорієнтованого світорозуміння, оптимістичних поглядів на проблеми людського життя, розуміння учнями його суті, утвердження людини як найвищої соціальної цінності.

3. Науковість змісту освіти передбачає зарахування до змісту освіти лише тих фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці; матеріалу, що відповідає сучасному стану науки, її новітнім досягненням; чіткість висновків з питань розвитку природи і суспільства. Це означає, що в кожній темі, шо вивчається, повинні бути виділені відповідні світоглядні, моральні, естетичні, екологічні ідеї.

4. Полікультурність полягає у поєднанні теоретичних і практичних компонентів гуманітарної, природничо-математичної освіти і трудової підготовки, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, забезпеченні органічного зв'язку з національною історією, культурою, традиціями.

5. Світський характер освіти. Закон України "Про освіту" підкреслює світський характер освіти в школі. Загальноосвітня школа формує в учнів науковий світогляд. Зміст освіти передбачає можливість розкриття перед учнем реальності об'єктивного світу, його суперечливості, пізнаваності. Досягнувши повноліття і ставши дорослим, вихованець сам може зробити власний світоглядний вибір.

6. Інтегративність, що означає орієнтацію на інтегральні курси, пошук нових підходів до структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу.

7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання при формуванні і структуруванні змісту навчального матеріалу, що передбачає наявність у всіх навчальних предметах пізнавальної і практичної перетворюючої діяльності. Навчання у цьому випадку є не тільки способом одержання знань і формування умінь та навичок, а й засобом озброєння учнів методами здобування нових знань, самостійного набування умінь та навичок.

8. Відповідність основних компонентів загальної освіти структурі базової культури особистості. Ці компоненти представлять, як вже зазначалось, у вигляді досвіду пізнавальної, практичної, творчої діяльності і досвіду ставлень особистості.

9. Послідовність полягає у плануванні змісту, який розвивається по висхідній лінії, де кожне нове знання спирається на попереднє і випливає з нього.

10. Відповідність віковим можливостям і рівню підготовки учнів, яким певна система знань, умінь пропонується для засвоєння. Часто якість навчання знижується, якщо школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретично матеріал. І навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей.

11. Доступність визначається структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах, а також порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти.

12. Підтримка світового стандарту в змісті освіти допомагає школі інтегрувати в світовий освітянський простір.

5. Однією з сучасних тенденцій розвитку змісту освіти € його стандартизація (англ. standart - зразок, еталон, модель, які беруть за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об'єктів). Вона спричинена необхідністю створення в країні єдиного освітнього простору, що забезпечуватиме єдиний рівень загальної освіти, яку одержує підростаюче покоління у різних типах освітніх закладів.

Під стандартам освіти розуміють систему основних показників, що є складовими державної норми освіченості. Освітній стандарт відображає суспільний ідеал, враховує можливості реальної особистості і системи освіти щодо досягнення цього ідеалу.

Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти в Україні розвиває і конкретизує такі характеристики освіти, як: зміст, рівень і форма її подання; визначає державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, гарантії держави у її досягненні. Виконання вимог державного стандарту є обов'язковим для всіх навчальних закладів, що надають загальну середню освіту. Державний стандарт затверджується Кабінетом Міністрів України і підлягає перезатвердженню раз на десять років.

Зміст загальної середньої освіти поділяється на два компоненти: державний і шкільний. Державний компонент (інваріантна частина навчального плану) визначає обов'язкові для вивчення в усіх загальноосвітніх навчальних закладах навчальні предмети, які мають забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу, форми власності чи його регіональної належності Він складається з таких освітніх галузей і предметів:

·        мови і літератури - українська мова, українська література, мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література;

·        суспільствознавство - історія України, всесвітня історія, правознавство (практ. курс), етика;

·        естетична культура - музичне мистецтво, образотворче мистецтво, художня культура;

·        математика - математика, алгебра, геометрія;

·        природознавство - природознавство, біологія, географія, фізика, хімія;

·        технології - трудове навчання, інформатика;

·        здоров'я і фізична культура - основи здоров'я, фізична культура.

Ці обов'язкові для вивчення предмети складають базу загальної середньої освіти, є її державним стандартом. На їх вивчення виділяється 80% навчального часу, з якого 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25% - природничо-математичних, 15% - оздоровчо-трудових, 5% - на предмети естетичного циклу.

Шкільний компонент (варіативна частина навчального плану) спрямований на розширення і поглиблення змісту загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечення їхнього індивідуального розвитку, пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати понад обсяг, визначений державним компонентом, а також години, відведені на необов'язкові (факультативні) заняття. Цим обсягом навчальних годин займається шкільна рада.

У практиці загальної середньої освіти використовується декілька типів навчальних планів: базовий, типовий і власне навчальний план школи.

Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів - це головний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він дає цілісне уявлення про структуру змісту загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові; окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає максимально можливе тижневе навантаження учнів для кожного класу, встановлює кількість навчальних годин, фінансованих із бюджету. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів України і визначає її загальнодержавний компонент. Варіативну складову формує навчальний заклад, виходячи з інтересів, бажань учнів і батьків, можливостей школи.

Базовий навчальний план є основою для розробки Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.

Навчальний план загальноосвітньої середньої школи - це нормативний документ, який визначає структуру навчального року; перелік та розподіл обов'язкових предметів за ступенями навчання; тижневу і річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет. Він враховує додаткові години на індивідуальні й групові заняття, курси за вибором, факультативи тощо. Переважно навчальні плани розробляються і затверджуються центральними органами освіти. В Україні - Міністерством освіти і науки України.

До кожного навчального предмета розробляється навчальна програма. Навчальна програма - це нормативний документ, в якому визначається зміст навчального матеріалу із виділенням розділів, тем і орієнтовної кількості годин на їхнє вивчення.

У програмі усі компоненти змісту навчання відображаються повно і конкретно. Повнота передбачає включення до програми з урахуванням специфіки предмета знань, умінь, способів дій, досвіду творчої діяльності. Конкретність програми виявляється у відображенні змісту освіти в єдності з процесом навчання: вона містить короткі вказівки на те, шо, в якій послідовності і як має вивчатися, скільки навчальних годин.

Начальна програма має таку структуру: І) пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу); 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу; 4) перелік наочних посібників і літератури для учнів, методичної літератури для вчителів; 5) критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.

Відповідно до змін у соціальному житті, науково-методичного прогресу і нових методичних знахідок навчальні програми модернізуються. Так, наприкінці 80-х років XX століття програми з української та російської літератур поповнилися іменами і творами незаслужено забутих прозаїків і поетів, розширилося коло сучасних авторів. Через необхідність загального екологічного навчання і виховання значно змінено програму з географії. Програма з математики повернута на так звану класичну основу алгебри і геометрії. Внесенням змін до програм займаються авторитетні комісії, що утворюються при Інституті системних досліджень освіти України і мають у своєму складі провідних учених з різних галузей знань.

Побудова матеріалу в програмах загальноосвітньої школи може бути лінійною, концентричною, спіральною і змішаною. Суть лінійної побудови полягає в тому, що відповідно до дидактичного принципу систематичності і послідовності і правила переходу в навчанні від простого до складного, матеріал для вивчення розташовується послідовно і систематично, з поступовим ускладненням, мовби висхідною лінією, причому новий матеріал викладається на основі вже відомо й у тісному зв'язку з ним. Цей спосіб забезпечує суттєву економію часу, запобігає перевантаженню учнів.

При концентричному способі одні і ті ж розділи програми повторно вивчаються на різних ступенях навчання, причому їх зміст поступово розширюється і поглиблюється. Недоліком такого способу є уповільнення темпів шкільного навчання внаслідок кількаразового повторення того ж самого матеріалу.

Спіралеподібна структура побудови програм з кожного предмета, який входить до освітньої галузі, передбачає поділ навчального матеріалу на блоки, число яких має збігатися з кількістю років вивчення освітньої галузі. Зміст тем у блоках певною мірою тотожний, але з кожним роком вимоги до навчання стають все складнішими. Спіралеподібна структура викладання навчального матеріалу є головним механізмом індивідуалізації навчання.

Неодноразове повернення до пройденого матеріалу дозволяє кожному учневі з перших років навчання вчитися у тому темпі і в тому обсязі, який відповідає його індивідуальним можливостям. Розгляд одних і тих же проблем щоразу на складнішому рівні протягом поточного року і наступних років дозволяє вчителю повернутися до пройденої теми ще не раз і заповнити прогалини у знаннях учнів.

Зміст освіти детально розкривається в навчальній літературі. До неї належать: підручники, навчальні посібники, довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, збірники задач і вправ тощо. Підручник - основна навчальна книга, яка складається відповідно до програми. Він повинен бути одночасно стабільним, тобто мати стійку основу, і мобільним - таким, що забезпечує можливість введення нових знань без порушення основної конструкції. Цю вимогу реалізує блокова конструкція підручника, що передбачає вставки, які розширюють блоки. Підручник для школярів повинен бути по можливості цікавим, коротким, доступним, добре ілюстрованим, естетично оформленим. В економічно розвинутих країнах видаються альтернативні (лат. alter - один із двох) підручники, що дає змогу вчителям та учням обирати кращі.

Крім підручників, зміст освіти розкривається у навчальних посібниках. їх особливістю є те, що наявний в них матеріал розширює межі підручника, містить додаткові і довідкові відомості. В якості навчальних посібників у школах використовуються хрестоматії, збірники задач і вправ, набори історичних і географічних карт, таблиці, програмовані засоби тощо.

ІІІ. Підведення підсумків лекції

Запитання:

1.           Яке значення поняття "зміст освіти" та які вимоги висуваються до змісту шкільної освіти?

2.           Які структурні компоненти становлять зміст загальної освіти?

3.           На яких документах базується навчальний процес і зміст освіти в Україні?