Предмет і основні поняття дидактики. Завдання дидактики.

 

Тема лекції: Предмет і основні поняття дидактики. Завдання дидактики.

План:

1.     Сутність  дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками.

2.     Основні категорії дидактики.

3.     Завдання дидактики.

 

1. Сутність  дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками.

Слово «дидактика» походить від грецького «didasko» - навчати, вчити.

Як спеціальний педагогічний термін це слово існує з початку ХVІІ століття. До широкого вживання в педагогіці його запропонував відомий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670). Його видатна праця «Велика дидактика» (1632) започаткувала цілу епоху в розвитку педагогічної науки. З того часу дидактика набула широкого розвитку і означає науку про навчання і освіту.

Я.А.Коменський виклав основи теорії навчання:

зміст освіти (викладання різних предметів);

дидактичні принципи, зокрема, принцип наочності як «золоте правило» дидактики;

сутність та ознаки класно-урочної системи навчання (єдиний початок навчального року, керівна роль вчителя у навчанні, вік вступу дітей до школи (8 років), обов’язкові домашні завдання, екзамени в кінці навчального року, провідна форма організації навчання – урок (45 хв) тощо.

 

Він також окреслив структуру освіти (материнська школа до 6 років, елементарна школа до 12 років, латинська школа або гімназія до 18 років, вища школа до 24 років).

Я.А.Коменський є засновником гуманістичної педагогіки. Його ідеї:

розвиток здібностей дитини;

інтелектуальний розвиток дитини через викладання різних предметів;

навчання рідній та на рідній мові;

відміна фізичних покарань;

все для дитини та заради дитини та ін. викладені в його працях, серед яких видатною є «Велика дидактика».

 

Йоган Генріх Песталоцці (1746-1827) розвинув далі ряд ідей з дидактики, а саме:

цілі навчання, виховання, розвитку, роль психологічних засад у навчанні,;

побудова навчання з урахуванням людської природи, сили розуму, рук і серця;

навчання і виховання мають базуватись на принципах природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності;

основна мета навчання – розвиток розуму, вміння логічно мислити і висловлюватися, тобто навчання має бути розвивальним;

навчання має будуватись на чуттєвому пізнанні, використанні наочності, яка розвиває спостережливість, а також має бути послідовним, наступним, систематичним, забезпечувати міцні знання. Основою пізнання є освіта учнів;

у навчанні мають бути три елементи – форма, число, слово.

 

Йоган Фрідріх Гербарт (1776-1841) розробив теоретичні засади дидактики, надаючи перевагу засвоєнню знань на уроці під керівництвом вчителя. Його система навчання базується на концепції чотирьох ступенів навчання:

Ясність – передбачає первинне ознайомлення з новим матеріалом в процесі викладу його вчителем з широким використанням наочності;

Асоціація – встановлення зв’язків між новими і раніше сформованими уявленнями в процесі бесіди;

Систематизація – виділення головного, виведення правил і законів;

Метод – застосування нових знань на практиці в процесі виконання різноманітних вправ.

 

Фрідріх Адольф Дістервег (1790-1866) у відомій праці «Керівництво до освіти німецьких учителів»:

виступив проти станових і національних обмежень в сфері освіти;

психологічно обґрунтував принципи навчання, які виділив Я.А.Коменський;

розробив правила розвивального навчання (розвиток і прояв психічних процесів: мислення, уяви, уваги, памяті тощо, тісно пов’язані з засвоєнням навчального матеріалу);

розкрив зв'язок між розвитком здібностей та інтересів дітей з засвоєнням навчального матеріалу;

обґрунтував далі принципи виховання Й.Г.Песталоцці: природовідність, культуровідпвідність, самодіяльність.

 

Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870) є основоположником наукової педагогіки та народної школи. В його педагогічній системі важливе місце посідає вчення про мету виховання як підготовку людини до життя і праці, як формування в людині почуття обов’язку перед народом.

Він створив цілісну дидактичну систему навчання, яка включає:

навчання рідній і на рідній мові,

шляхи і засоби розвивального навчання,

врахування вікових і психологічних особливостей дітей;

керівну роль вчителя і школи у навчанні і вихованні дітей;

роль активності і розумового розвитку дитини у навчанні;

значення повторення у навчанні;

роль праці та практичного досвіду дитини у фізичному та розумовому розвитку.

К.Д.Ушинський збагатив теорію методів навчання, був провідником класно-урочної системи навчання, конкретизував принципи навчання для початковї школи. Його провідні праці: «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології», «Рідне слово», «Дитячий світ» та ін.

Великий творчий внесок у теоретичну розробку найважливіших проблем дидактики зробили педагоги А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, дидакти М. О. Данилов, Б. П. Єсипов, Л. В. Занков, М. М. Скаткін, С. Х. Чавдаров, В. О. Онищук та ін.

Що ж вивчає дидактика? Які вирішує проблеми? Що є її об’єктом і предметом?

Об’єктом дидактики є педагогічні явища і факти навчального процесу в їх конкретно-історичному розвитку і взаємодії з вихованням, а кінцевою метою – створення ефективної, науково обґрунтованої системи навчання.

Предметом дидактики є процес створення і функціонування системи дійсних відносин учнів у навчальному процесі, керування цим процесом з боку вчителів, самих учнів, коли учень не тільки об’єкт навчання, а й суб’єкт.

Дидактика, як наука про навчання і освіту, покликана відповісти на запитання: Чого навчати? Як навчати? За допомогою чого навчати? Чого навчили?

Дійсно, на кожному етапі розвитку суспільства і школи дидактика насамперед відповідає на питання «Чого навчати?» (зміст освіти). Визначальний елемент освіти – її зміст, його науковість, відповідність сучасним досягненням науки, техніки, культури. З іншого боку, зміст освіти визначається метою і завданнями, що висуваються суспільством перед школою, а саме – виховання всебічно розвиненої, високоосвіченої, активної, творої особистості сьогодення.

Проте будь-який зміст усвідомлюється і засвоюється учнями лише тоді, коли він стає предметом їхньої власної діяльності. Виникають ще питання, які з’ясовує дидактика: «Як вчаться діти?», «Як їх навчати?» (процес і методи навчання). Питання: «Як вчити?» включає в себе і проблему знання природи дитини, сутності навчального процесу, а також розуміння методу, як саме учневі передати знання, як до нього підійти. Шукаючи відповідь на них, дидактика скеровує свої зусилля насамперед на досягнення цілей освіти і навчання.

В сучасних умовах конкретні цілі освіти і навчання можна сформулювати так: учні повинні оволодіти

наявною системою знань, яка вже склалася у суспільстві і засвоєна ним;

вже відомими способами пізнавальної і практичної діяльності;

способами творчого пошуку розв’язання нових пізнавальних і практичних проблем;

наявним досвідом суспільних відносин, світоглядом, а також відповідним рівнем вихованості.

Таким чином, дидактика покликана дати відповідь на питання: чого навчати? як і за допомогою чого навчати? чого навчити? Головним предметом дослідження дидактики є сутність процесу навчання як двох взаємопов’язаних видів діяльності (педагогічної діяльності вчителя і навчально-пізнавальної діяльності учнів), а саме: методологічні основи, принципи, методи, організаційні форми і засоби цієї діяльності.

Зміст дидактики охоплює відповідь на такі питання як:

об’єкт і предмет навчання, його мета, функції і завдання;

зміст навчання і освіти як багатокомпонентне дидактичне явище;

логіка і структура навчального процесу;

закони, закономірності, принципи і правила навчального процесу;

методи, прийоми, засоби і форми навчального процесу;

індивідуалізація і диференціація навчання, виховання і розвиток учнів;

особистістно орієнтоване навчання та ін.

Дидактика нерозривно пов’язана з іншими науками. Особливого характеру набирають діалектичні зв’язки між загальною дидактикою і окремими методиками (предметними дидактиками). Практика переконує, що дидактику можна плідно розвивати лише спираючись на дані окремих методик. В той же час окремі методики мають своєю основою дидактику. В цій взаємодії загальної дидактики і окремих методик є своя специфіка, а саме: методика і дидактика мають спільний об’єкт наукового дослідження – процес навчання. Але методика сконцентровує увагу на тому, що є специфічним для вивчення кожного навчального предмету. Дидактика досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних навчальних предметів. Іншими словами, дидактика відноситься до методики, як теорія до практики.

І дидактика, і окремі методики складаються з однакових розділів. Причому, розділи з методик передбачають інтерпретацію загальних дидактичних положень в умовах викладання окремих предметів.

До таких розділів відносяться:

1. Зміст освіти.

2. Процес навчання.

3. Методи навчання.

4. Форми організації навчання.

5. Контроль за навчальною діяльністю.

6. Принципи навчання.

 

2. Категорії дидактики

У дидактиці варто виділити такі основні категорії, які об’єднані ознакою навчання та освіти (дидактика – наука про навчання та освіту), а саме: мета

навчання, викладання, учіння, знання, вміння, навички (як результат навчання), методи, прийоми, форми організації, принципи навчання.

Навчання (в широкому смислі) – це передача суспільно-історичного досвіду підростаючим поколінням з метою підготовки їх до життя і праці.

Передача суспільно-історичного досвіду від покоління до покоління можлива тільки завдяки діяльності того, хто передає, і того, кому передають. Звідси, навчання – це сумісна взаємопов’язана діяльність вчителя і учня з передачі і засвоєння знань, умінь і навичок учнем.

Як бачимо, навчання – двосторонній процес, який передбачає діяльність вчителя (викладання) і діяльність учня (учіння).

Викладання – організація та управління навчально-пізнавальною діяльністю учня з боку вчителя по засвоєнню учнем знань, умінь та навичок, по розвитку і вихованню учня.

Учіння (це власна діяльність учня) передбачає сприймання учнем навчальної інформації, осмислення та розуміння її, запам’ятовування та оволодіння уміннями й навичками, способами дій по застосуванню теоретичних знань на практиці, в різних життєвих ситуаціях.

Кінцевою метою навчання є результат взаємозв’язку двох сторін єдиного навчального процесу – це засвоєння систематичних знань, умінь, навичок учнем, його виховання і розвиток.

Знання – це перевірені суспільною практикою факти, положення, судження про зв’язки і закономірності в розвитку явищ природи, суспільства, людського мислення і життя.

Засвоюючи знання, учні готують себе до практичної діяльності, що здійснюється завдяки умінням і навичкам.

Уміння – це здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань (розумову, фізичну, трудову, мовленнєву тощо).

Навичка - це діяльність, що виконується учнем безпомилково і без участі свідомості й волі; це уміння виконувати певну дію механічно, не замислюючись над цим. Навички формуються на основі системи вправ

Навчаючись певний період в школі, учень здобуває відповідний рівень освіти.

Освіта – це процес і результат засвоєння людиною певної системи теоретичних знань з основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, місце в природі і суспільстві, а також оволодіння нею сукупністю відповідних практичних способів дій (умінь та навичок), необхідних людині незалежно від роду її діяльності.

Сутність категорій: зміст, методи, форми організації, принципи навчання, навчально-пізнавальна діяльність, контроль, оцінка тощо буде розкрита в наступних темах.

3. Актуальні проблеми сучасної дидактики.

В Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) виокремлені стратегічні завдання модернізації національної школи на сучасному етапі, а саме:

усвідомлення кожного рівня освіти як органічної складної системи безперервної освіти (узгодженість і наступність між освітніми рівнями);

визначення мети і обґрунтування змісту навчання в різних типах навчально-виховних закладів України;

перехід від інформативно-пояснювальних форм навчання до активних методів і форм, від відтворення до розуміння, від системи стосунків «суб’єкт - об’єкт» до системи «суб’єкт – суб’єкт »;

комп’ютеризація та технологізація навчання, спрямовані на розвиток інтелекту в учнів;

гуманізація та демократизація навчання, спрямованість навчального процесу на учня, на формування його особистості;

перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на створення умов для його самоучіння, саморозвитку, самовираження, самоутвердження;

впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання;

 

запровадження критеріїв якості освіти.

 

Виходячи з цих стратегічних завдань, сучасна дидактика, спираючись на гуманістичні, демократичні, особистісно орієнтовані підходи у навчанні, має досліджувати і відкривати нові явища в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми:

- на основі аналізу державних документів щодо освіти та школи оновлювати мету і завдання національної освіти відповідно до етапу її розвитку;

- досліджувати і обґрунтовувати зміни в змісті освітніх галузей Державного стандарту освіти;

- досліджувати сутність, методологічні аспекти, закономірності, рушійні сили та принципи навчання, його розвивальні та виховні можливості;

- обґрунтовувати дидактичні аспекти здійснення суб’єкт- суб’єктивних стосунків між учасниками педагогічного процесу;

- вивчати сутність, структуру, закономірності забезпечення повноцінної навчально-пізнавальної діяльності учнів, шляхи її оптимізації;

- обґрунтовувати систему активних та інтерактивних методів навчання й методику їх застосування;

- розробляти й удосконалювати форми організації навчання в різних освітньо-виховних системах;

- досліджувати ефективність способів та критеріїв оцінювання результатів навчальних досягнень учнів, переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу.

 

Отже, сучасна дидактика повинна вивчати, досліджувати, узагальнювати та обгрунтовувати цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи навчального процесу, в якому взаємодіють вчитель та учень.