Виховання дитини в сім'ї

 Соціальна дієздатність сім'ї, рівень виконання нею завдань перед суспільством залежить від багатьох характеристик, які вимагають вивчення сім'ї та сімейного виховання як соціально-педагогічного явища.

Сім'я – один з найважливіших інститутів соціалізації особистості. Вона є персональним середовищем життя та розвитку підростаючих поколінь. Персональне середовище розвитку – це середовище, яке зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування. В персональному середовищі формуються нові соціальні якості дитини, її вміння та навички.

Якість і зміст персонального середовища розвитку дитини, орієнтація на соціально-позитивний або соціально-негативний вплив визначаються за допомогою таких параметрів:

• • соціально-культурний, що передбачає освітній рівень батьків, їх участь у суспільному житті. Оцінка рівня культури сім'ї полягає не тільки в кількості педагогічних і загальнокультурних знань. Важливого значення набувають питання про те, чи вміють батьки та інші дорослі члени сім'ї поважати особистість дитини, усвідомлювати те, що вона формується під впливом сімейної атмосфери, враховувати це у побутовому спілкуванні, чи розуміють вони необхідність взаємного виховання та самовиховання;
• • соціально-економічний, який визначається майновими характеристиками сім'ї, а також завантаженістю батьків на роботі;
• • техніко-гігієнічний – залежить від умов проживання, влаштованості житла, особливостей способу життя;
• • демографічний – визначається структурою сім'ї.

Сім'я – це той різновіковий колектив, членом якого стає дитина з перших років свого існування і вплив якого відчуває упродовж довгих років. Структура цього колективу закріплюється звичаями, культурними та національно-сімейними традиціями, моральними та правовими нормами. В межах цієї структури формується певна система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначають психологічний клімат сім'ї. Тут формується і світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, визначає можливості спільного дозвілля, смаки, уподобання, ціннісні орієнтації сім'ї, культуру її побутово-предметного середовища. Непомітно для себе дитина оволодіває вміннями та навичками в різних сферах функціонування суспільства: насамперед, навичками людського спілкування. Поступово в дітей формується досвід сімейного життя, ставлення до родини як найвищої цінності.

Сучасні сім'ї є досить різноманітними, і від цього залежить, яким змістом наповнюються механізми сімейної соціалізації. Важливого значення в соціальній педагогіці набуває питання про типологізацію сімей на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини. Умовно сім'ї поділяються на благополучні та неблагополучні. Сімейне благополуччя визначається високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволеності емоційно- психологічних потреб усіх її членів. Воно залежить не стільки від матеріально-економічної забезпеченості сім'ї, прибутків, скільки від гуманізму взаємовідносин, вміння любити і поважати одне одного.

Спільне життя в родині вимагає координації дій її членів у вирішенні всіх питань внутрісімейного життя. У благополучній сім'ї взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Виконання взаємних обов'язків узгоджуються із взаємними прагненнями та інтересами членів сім'ї. Спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя впливає на оцінку різних життєвих ситуацій, визначення раціональних способів вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання.

Благополучна сім'я створює душевний комфорт, врятовує від нервових перевантажень не тільки дорослих, а й дітей. Дитина почуває себе рівноправним членом сімейного колективу: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, але враховують і її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, в довірливому спілкуванні вирішувати сімейні проблеми, виходити переможцями із складних життєвих ситуацій. У нормальній сімейній атмосфері дитина зростає доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. У неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємодопомога, почуття впевненості, щастя. Механізми соціалізації функціонують активно – діти цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад.

Видатний педагог В. О. Сухомлинский підкреслював, що у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі стосунки добра, злагоди, взаємної поваги батьків, перед дитиною розкривається все те, на чому стверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага.

Аналіз сучасних сімей має певні особливості й не може вмішуватися в жорсткі рамки визначених характеристик. Тому у визначенні соціально-педагогічного діагнозу щодо "благополучних" або "неблагополучних" сімей необхідно враховувати так звані "перехідні" форми, в яких персональне середовище розвитку дитини залежно від конкретної ситуації наповнюється позитивним або негативним змістом.

Існують сім'ї, де дорослі намагаються не стільки "формувати" особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття. В інших батьків метою є підготовка дитини до життя за допомогою тренування її волі, навчання необхідним та корисним навичкам (на думку батьків). Своєрідну групу становлять батьки, які в сімейному вихованні доповнюють цю систему прагненням жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Нерідко це призводить до глибоких сімейних криз і конфліктів. Так поступово втрачаються навіть зовнішні ознаки благополучної сім'ї. Цілеспрямоване, частіше стихійне виховання подібними "методами" викликає обурення дитини, небажання виконувати накази батьків. Сім'я втрачає для дитини свій зміст, душевний дискомфорт змушує шукати притулку в різних соціальних середовищах. Дитина потребує поважливого ставлення до себе, опіки і розвитку здібностей й можливостей, що в неї закладені. Мета сімейної соціалізації – формування її як особистості, що буде допомагати створенню демократичного, гуманного суспільства і діяти в ньому.

Сучасна соціальна психотерапія визначає два типи сімей: тоталітарні (домінаторні) і партнерські. Показниками формування тоталітарних відносин в сім'ї американські психотерапевти Беррі та Дженней Уайнхолд визначають: зловживання владою, відсутність рівноправ'я, конкурентні (змагальні) структури, суворі правила сімейних заходів, сімейної єдності та співчуття. Основними ознаками партнерської сім'ї вважаються відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, тісна сімейна згуртованість, співчутливі відносини, почуття захищеності тощо. Зрозуміло, що в жодній сім'ї немає і не може бути повного набору характеристик домінаторної сім'ї, як і ознак партнерської. Проте домінування тих чи інших показників багато в чому визначає стиль сімейної соціалізації і ставлення дитини до сім'ї.

Дослідження особистості диктаторів XX ст. наводить на роздуми про те, що є прямий в'язок між структурою їх сімей і рисами їх особистості. Еліс Міллер у книзі "Для нашого власного блага: прихована жорстокість у вихованні дітей та коріння насильства" підкреслює, що сім'я Гітлера була точним прототипом тоталітарного режиму. Єдиним абсолютним правилом був батько. Жінка і діти були повністю підкорені його владі і залежали від його примх, настрою, волі.

Дослідження вчених доводять, що недостатність батьківської любові, ласки, доброти, уваги, турботи породжують явище депривації, коли дитина не може тривалий час задовольнити достатньою мірою свої людські психологічні потреби. Це не тільки веде до зниження інтелекту, зривів у поведінці, нервовості, а й посилює агресивність особистості, що може позначитися на її майбутньому дорослому житті. Неправильне виховання, нестійка психологічна (або негативно стійка) атмосфера персонального середовища розвитку дитини загострює негативні риси характеру, спричинює нескладні ураження центральної нервової системи (які в умовах нормального сімейного виховання проходять самі собою), інші патології. Все це вияви дезорганізації сім'ї як інституту соціального виховання. Існування сімей, які соціальна педагогіка визначає як неблагополучні, є фактичним доказом наведених теоретичних положень.

Неблагополучними називають сім'ї, які в силу тих чи інших причин повністю або частково втратили свої виховні можливості, внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

• • сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства (припускаються різних видів правопорушень);
• • сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;
• • сім'ї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;
• • неповні сім'ї;
• • сім'ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості.

Особливу групу неблагополучних сімей складають сім'ї, які зовні мають благополучний характер, але допускають серйозні помилки в сімейному вихованні. Внаслідок невміння будувати правильні взаємостосунки між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості батьків їх спілкування з дітьми є формальним.

Помилки в системі виховання такої сім'ї мають стійкий характер і полягають:

• • у відсутності вимог до дитини;
• • безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини;
• • надмірній батьківській любові;
• • надмірній суворості виховання;
• • відсутності врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дитини.

Всі ці недоліки негативно позначаються на соціалізації дитини. Крім того, існують показники внутрісімейного життя, які створюють негативний емоційно-психологічний мікроклімат сім'ї. Серед них:

• • споживацький характер ставлення до життя, негативне ставлення до праці;
• • невідповідність морально-естетичних принципів сім'ї загальноприйнятим суспільним нормам;
• • відсутність єдності життєвих позицій;
• • невміння раціонально вирішувати сімейні конфлікти;
• • негативний стиль життєвих взаємовідносин.

Вихована в таких умовах дитина відрізняється негативним ставленням до сім'ї, відсутністю потреб до спілкування з батьками, конфліктністю, негативним ставленням до суспільства, замкненістю, неадекватною самооцінкою.

Соціальному педагогу необхідно пам'ятати, що параметри визначення конкретної неблагополучної сім'ї і наслідків її виховання мають багато спільних рис, незалежно від характеру неблагополуччя. Батьки в таких сім'ях потребують кваліфікованої суспільно-соціальної та методичної допомоги. Тому робота посоли, соціальних служб з цими сім'ями не втрачає своєї актуальності. Діти з таких сімей не мають необхідних умов для повноцінного розвитку і потребують посиленої уваги з боку всіх соціальних інститутів суспільства. Організацію методичної допомоги батькам (якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснює соціальний педагог, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополуччя. Неповна сім'я викликає особливе занепокоєння. В Україні зростає кількість розлучень. Це означає, що зростає і кількість дітей, які не отримують повноцінного виховання і матеріального забезпечення. У виховній практиці школи склалася думка про те, що в неповній сім'ї не завжди зростають важковиховувані діти. Інколи їх навчання, поведінка в школі, ставлення до батьків та суспільства не викликають занепокоєння педагогів. Цей висновок має право на життя, проте необхідно підкреслити, що неповні сім'ї – явище неоднорідне і його характеристика не може бути однозначною.

Неповними сім'ї стають з різних причин: розлучення подружжя або смерть одного з батьків, позбавлення одного з батьків батьківських прав, перебування в місцях позбавлення волі, позашлюбна дитина тощо. Негативно впливає на дитину розлучення батьків. Незалежно від причин припинення шлюбних, відносин між батьками виховання дітей в таких сім'ях має ряд проблем, зокрема, проблеми побутового змісту, збіднення змістовності й тривалості спілкування з дитиною (внаслідок завантаження іншими проблемами). Ці та інші складності неповної сім'ї такого типу знаходять відображення у стилі спілкування: втрачається врівноваженість, доброзичливість, заявляється роздратованість, байдужість, погіршується емоційна атмосфера в сім'ї.

Стійкі внутрісімейні конфлікти формують так звані конфліктні сім'ї. Вони виникають внаслідок відсутності у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально- емоційної вихованості. В цих сім'ях панують грубість, чвари, взаємні погрози та образи. Проблеми виникають як результат суперечливих потреб подружжя, незгод і т. п. Накопичуються проблеми та досвід їх деструктивного вирішення. Виникає стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи.

Особливості конфліктної сім'ї залежать від стадії її розвитку та особливостей індивідуальності кожного її члена. На стадії взаємної адаптації формуються і шляхи виходу з конфлікту. Рівень сприятливості до конфліктної ситуації, установка особистості на її подолання скорочують або продовжують цей період.

Найбільш серйозними проблемами в таких сім'ях є те, що взаємостосунки між батьками не тільки позначаються на морально- емоційній атмосфері сім'ї, а й можуть викликати нервово-психічні розлади, особливо молодших членів сімейного колективу. Дитина перебуває у стані постійної тривожності. У неї виникають суперечливі почуття до батьків (особливо батька). Формуються такі "дефекти" характеру, як підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Відсутність позитивних емоцій компенсується їх пошуком увуличних компаніях, бродяжництві, зверненні до алкоголю, наркотиків.

Проблема алкоголізму батьків давно відома в педагогічній теорії та практиці. Сім'ї, де вона існує, вбирають в себе всі негативні якості неблагополучних сімей. Формування дитини в такій сім'ї спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, зростає без турботи, достойної опіки, не має найнеобхіднішого.

В останні роки важливого значення в системі сімейного виховання набуває морально-культурний розвиток батьків. Його низький рівень теж є показником всіх типів неблагополуччя сімей. Внаслідок духовної обмеженості, примітивізму життєвих потреб сім'я самоусувається від життя суспільства. Батьки є далекими від того, щоб створювати дитині сприятливі умови для формування і розвитку її особистості. Відповідно рівень її розумового становлення не відповідає вимогам сучасного суспільства. Вона не може адекватно сприймати шкільні вимоги, конфліктує з учителями та однолітками.

Захистити дитину від сімейного неблагополуччя може тільки система регулювання сімейного виховання. Ця робота неможлива без встановлення тісного контакту з батьками. Вони повинні відчувати з боку соціального працівника доброзичливе ставлення, його розуміння дитини і турботу про її долю, щире бажання допомогти.

Найважливішим у роботі з неблагополучною сім'єю є встановлення контактів з батьками, демократизація і гуманізація стосунків співробітництва, нейтралізація негативного впливу сімейного неблагополуччя та особистість дитини. Найбільш ефективними формами цієї роботи світова практика визнає індивідуальну та індивідуально-групову. Це можуть бути індивідуальні бесіди, активізація співробітництва батьків із школою, консультації тощо.

Отже, сім'я – це складне соціально-педагогічне явище, яке має інтегровану структуру і визначається певними соціально-педагогічними параметрами. Первинна соціалізація дитини в сімейному вихованні відбувається за допомогою психологічних механізмів, які мають суто індивідуальний характер і залежать від типу сім'ї (благополучна – неблагополучна). Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежить від структури сім'ї, стилю її соціалізації, національних традицій та звичаїв виховання.

Розуміння сім'ї як соціально-педагогічного явища створює умови для формування більш широких зв'язків між сім'єю та іншими інститутами соціального виховання, державою в цілому, можливостей щодо професійної корекції сімейного виховання, компенсації його недоліків, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу сім'ї.